Кінець гуманітарної монополії: чому філософія більше не потрібна

Головна причина домінування технарів над гуманітаріями полягає в тому, як ці дві групи працюють із проблемами. Гуманітарний підхід передбачає нескінченний опис проблеми. Інженерний підхід передбачає створення робочої моделі, яка цю проблему знімає або обходить.

Показовий приклад – мова і мислення. У двадцятому столітті філософи витратили десятиліття на суперечки про те, як слово пов’язане зі значенням, як працює контекст і чи можливе розуміння поза людською свідомістю. Було написано тисячі книг із філософії мови та герменевтики. Потім прийшли фахівці з комп’ютерних наук та прикладної математики. Вони не читали цих дискусій. Вони перевели текст у вектори чисел, застосували лінійну алгебру, статистику та обчислювальні потужності – і створили великі мовні моделі.

Програмісти не відповіли на питання «що таке зміст у філософському розумінні». Воно їм просто не знадобилося. Вони зробили систему, яка перекладає, резюмує, пише код і веде діалог на рівні людини. Поки філософи сперечалися про умови можливості мовлення, інженери перетворили мову на розрахункову задачу і розв’язали її на практиці.

Те саме відбувається в питанні людської поведінки. Гуманітарій може роками писати роботу про природу людських бажань чи відчуження. Data-аналітик у технологічній компанії просто дивиться на телеметрію мільйонів користувачів: де вони затримують погляд на екрані, після якого сповіщення купують товар, о котрій годині закривають вкладку. Ці дані дають точне, вимірюване знання про те, як люди поводяться насправді, а не як вони мали б поводитися згідно з черговою теорією.

У технічних дисциплінах є жорсткий критерій істинності: система або працює, або ні. Код або компілюється і виконує функцію, або видає помилку. Міст або стоїть, або падає. Математична модель або передбачає результат із заданою точністю, або відкидається як непридатна.

У сучасній філософії такого критерію немає. Якщо студент-філософ напише есе, де змішає кілька концепцій і дійде хибного висновку, нічого не зламається. Ба більше, часто неможливо навіть довести, що висновок хибний – його назвуть «однією з можливих інтерпретацій» або «авторською оптикою». Відсутність об’єктивної перевірки робить гуманітарне знання необов’язковим. Воно не несе відповідальності за результат.

Коли мова заходить про непотрібність філософії, у гуманітарному середовищі зазвичай наводять два захисні аргументи. Перший: філософія навчає критичного мислення. Другий: технарі вміють лише створювати інструменти, але їм потрібні філософи й етики, щоб визначити, як цими інструментами користуватися і куди має рухатися суспільство.

Якщо подивитися на факти, обидва ці твердження не відповідають дійсності.

Критичне мислення – це здатність знаходити логічні помилки, перевіряти джерела, відділяти факти від припущень і розуміти причинно-наслідкові зв’язки. Ця навичка не є монополією філософських факультетів. Навпаки, людина, яка вивчає вищу математику, теорію ймовірностей, статистику та алгоритми, отримує набагато суворішу школу логіки. Програміст, який щодня шукає баги у власній системі, на практиці стикається з тим, що його уявлення про код розходяться з реальністю, і змушений виправляти помилки. Читання Геґеля чи Гайдеґґера не дає кращого розуміння когнітивних викривлень, ніж базовий курс математичної статистики та методології науки.

Другий аргумент – про «філософів як фахівців з етики для технологій» – ще далі від реального стану справ. Технологічні корпорації, державні регулятори та інженерні команди не кличуть випускників філософських кафедр, щоб ті пояснили їм, що таке добро і зло.

Коли виникає потреба обмежити роботу штучного інтелекту, захистити приватність даних або налаштувати алгоритми рекомендацій, це питання вирішують три категорії людей:

Роль філософа у цьому процесі зводиться до того, щоб через три роки після виходу технології написати статтю про її «екзистенційні загрози» або «онтологічний статус». Цю статтю прочитають десяток колег з сусідніх університетів. Розробники про її існування навіть не дізнаються, бо в ній немає жодної інструкції, яку можна перекласти на мову архітектури системи чи правової норми.

Домінування технарів має прямий економічний вимір, який неможливо ігнорувати. Ринок праці – це не просто місце, де розподіляють гроші; це індикатор того, які навички реально потрібні суспільству для підтримання його життєдіяльності.

Студент технічної спеціальності на другому чи третьому курсі вже володіє знанням, яке можна застосувати за межами університету. Він може автоматизувати процес, налаштувати базу даних, проаналізувати фінансові потоки або написати частину застосунку. Його праця створює продукт, яким користуються інші люди.

Студент-філософ після чотирьох або шести років навчання вміє читати складні тексти й писати власні тексти на основі прочитаних. Єдине місце, де ця навичка має прямий попит, – це сам університет або вузьке коло грантових організацій. Виникає замкнене коло: професори філософії навчають студентів філософії, щоб найкращі з них залишилися в університеті й навчали наступних студентів філософії. Систему підтримує державне фінансування та історична інерція європейської освіти, де гуманітарний факультет має існувати просто тому, що так заведено з часів Середньовіччя.

Навіть усередині суспільних і гуманітарних наук сьогодні виживають лише ті напрями, які переймають методи технарів. Соціологія, економіка, політологія чи лінгвістика залишаються актуальними рівно настільки, наскільки вони використовують Python, R, машинне навчання, статистичні моделі та емпіричні бази даних. Щоб гуманітарне дослідження сприйняли серйозно за межами кафедри, воно мусить спертися на цифри й графіки. Гуманітарій змушений освоювати технічні інструменти, тоді як технарю для успішної роботи знання гуманітарних теорій не потрібне взагалі.

Програміст або інженер може прочитати книгу з філософії у вільний час для власного задоволення – так само, як він може послухати музику чи сходити в кіно. Але якщо він її не прочитає, його професійна придатність і вплив на світ від цього ніяк не зменшаться. Натомість гуманітарій без базової технічної грамотності швидко втрачає здатність навіть просто розуміти, як влаштовані процеси, про які він намагається судити.

Якщо відкинути сантименти й спроби виправдати власний вибір спеціальності, картина виглядає просто. Управління світом остаточно перейшло до людей, які працюють із формальними мовами, цифрами, матеріалами та кодом. Вони будують інфраструктуру, визначають правила комунікації, створюють багатство і вирішують практичні проблеми людства.

Філософія не зникне завтра, але її статус уже змінився незворотно. З базової інтелектуальної дисципліни вона перетворилася на різновид інтелектуального дозвілля – щось на кшталт класичної латини, геральдики або історичної реконструкції. Нею можна займатися в межах гуртка за інтересами, це розвиває ерудицію і дає теми для розмов у вузькому колі. Проте вважати, що ця діяльність досі визначає розвиток суспільства або конкурує з технічними науками, – означає просто не помічати реальності за вікном аудиторії.