Без капітуляції перед словником: відповідь G.

Поки кабінетні теоретики бавляться у словникові дефініції, намагаючись виправдати природний інстинкт національного самозбереження незграбним терміном «раціональна ксенофобія», ми програємо вже на рівні базових понять. Приймати ліберальну термінологію, де захист власного культурного простору та ідентичності таврується як клінічна «фобія» чи «упередження» — це світоглядна капітуляція ще до початку дискусії. Нація має суверенне право визначати правила у власному домі, і для цього їй не потрібно шукати раціональні виправдання чи ховатися за прикладом російської імперії.

Твердження, ніби міграційна загроза зараз відсутня, а тривога українців це лише «істерія з телеграм-каналів», видає небезпечну короткозорість. Зверхнє списування суспільних настроїв на політтехнології — класична помилка тих, хто ігнорує реальні процеси. Вже сьогодні великий бізнес та грантові середовища під приводом демографічної кризи відкрито лобіюють ідею завезення сотень тисяч іноземних робітників одразу після завершення бойових дій. Чекати умовного вступу до ЄС, щоб визнати проблему, означає зустріти її непідготовленими. Нація, яка платить кров’ю за власну державність, виборює її не для того, щоб перетворитися на транзитну зону з дешевими дипломами та розмитим культурним ядром.

Та найбільш утопічним є запропонований рецепт «рандомізованого розселення» по районах. Це типова ілюзія бюрократичної соціальної інженерії: віра в те, що достатньо механічно розподілити людей по мапі, і вони автоматично асимілюються. По-перше, в наших реаліях подібний адміністративний нагляд миттєво перетвориться на корупційну фікцію. По-друге, українські міста й села — це не полігон для інтеграційних експериментів. Успішна асиміляція тримається не на географічній лотереї, а на безкомпромісному домінуванні української культури та жорсткому міграційному ситі на кордоні. Держава не мусить думати, як штучно інтегрувати чужинців через примусове розселення, але вона повинна впускати лише одиниць, які самі довели свою лояльність і компліментарність. І радикальне скорочення імміграції тут не «допустима ціна», а пряма мета здорової національної політики.